Відкритий лист до науковців, наукових товариств та установ України

30 Сентября 2021

Приводом до звертання до Вас, наші колеги, стала поява проектів реорганізації процесу наукової атестації та зміни вимог до дисертаційних робіт – кандидатських і докторських, а також проект постанови КМУ «Про затвердження державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року».

Виникає ситуація можливого завершення організаційного етапу знищення української науки із законодавчим оформленням цього процесу. До цього призведуть в першу чергу зміни у переліку наукових спеціальностей та особливо запропоновані нові вимоги до дисертаційних робіт та вимог до них. Тому ми з Вами повинні погодити дуже важливі документи щодо розвитку нашої науки.

Так, вже зроблені перші кроки щодо перебудови підготовки кандидатів наук (докторів філософії). На перший погляд, позитивним є підготовка наукових кадрів виключно через аспірантуру, але насправді це означає, що ліквідація інституту пошукачів різко зменшить прихід в науку молоді.

По-перше, можливості стаціонарної аспірантури обмежені фінансово, а заочна аспірантура є фінансово неможлива для молоді, котра починає свій трудовий шлях, як правило, з невеликої зарплати. Наприклад для медицини це означає, що від науки відійдуть молоді лікарі, саме ті, які вже набули деякий професійний досвід і при цьому зрозуміли доцільність наукових досліджень для своєї практичної діяльності. Як наслідок зменшення притоку молоді в науку -- це не тільки дефіцит наукових кадрів, але й науковий голод вищої школи, яка на сьогодні є головним споживачем науково-педагогічних кадрів.

Між іншим, наші вищі активно беруть участь у підготовці кадрів не тільки для нашої країни, а й забезпечують частину потреб світового ринку.

Надалі, у всіх проектах документів щодо атестації наукових кадрів важливою складовою є оцінка результатів наукових робіт. На сьогоднішній день основними критеріями науково-дослідних, у тому числі дисертаційних робіт є публікації. Це не зовсім так, але навіть у цьому питанні відбуваються дивні дії. По-перше, пріоритет відразу віддається публікаціям у закордонних журналах і в першу чергу тих, що цитуються в інформаційних базах Scopus та Web of Science. Між тим, це, по-перше, не обґрунтовано, а, по-друге, практично неможливо з фінансових причин. На сьогодні що вітчизняні, що закордонні журнали знаходяться в інформаційному інтернет-просторі, а тому доступні кожному вченому. Окрім того, редакційні ради журналів не є головними в оцінці наукових робіт. Виникає витання: чому поряд з цим показником, що характеризує науковий рівень дослідної установи чи вченого, не береться до уваги творча діяльність з підготовки та видання наукових монографій, посібників, науково-популярних праць, довідкових, навчальних та інших посібників?

Особливо зауважимо, що коли у виступах на наукових форумах і на сторінках популярних видань ми зустрічаємо в якості авторів імена і прізвища наших колег - провідних дослідників, що представляють українські наукові школи, у переважної більшості дослідників присутня повна довіра до їхнього багаторічному досвіду. Адже саме вони - прихильники принципів такого пріоритету в організації науки, який базується не на формально-бюрократичних, звітних контрольно-інспекторських тенденції, а на фундаменті вільного наукової творчості, значимість якого оцінюється за конкретними підсумками.

Конкретний науковий результат - ось основний оціночний критерій, який колегіально творчо і в той же час строго об'єктивно встановлюється, аналізується, приймається або коригується науковою громадою України. На всіх завершальних етапах НДР роботи приймають експерти, дисертації розглядають вчені ради тощо. Дійсно, вони враховують наявність публікацій, але головним для них є новизна отриманих наукових результатів. Між іншим, наукові публікації у так званих престижних журналах практично завжди є платними, і вартість їх складає від 200-300 у.о. до декількох тисяч при тому, що у кошторисі наукових робіт це не заплановано, а значить, лягає на плечі дисертанта, науковця. І це при його мізерній зарплатні.

Між іншим у Польщі, наприклад, у разі, коли роботи приймають до друку, то її вартість оплачує державний фонд. При такому підході, коли вітчизняні публікації не враховуються, чи тільки частково, то у наслідок зникнуть наші періодичні наукові видання, що неприпустимо. Між іншим це питання можна було вирішити шляхом визнання публікацій у вітчизняних журналах із одночасним заохоченням до публікацій за кордоном шляхом зменшення загальної кількості статей.

Ми тому приділяємо увагу питанням атестації наукових кадрів, бо в наш час основним замовником у науці є сама вища школа, яка потребує високого рівня підготовки науково-педагогічних кадрів.

Викликають питання і інші ініціативи. Так, наприклад, невдала спроба змінити перелік наукових спеціальностей, деякі з котрих втрачені, а інші зміни не є професійно обґрунтованими.

Чому це все відбувається. На наш погляд, причиною є непрофесійний, переважно бюрократичний підхід до організаційного реформування науки. Причому, багато з тих, хто готує всі ці проекти дійсно відносяться до своєї справи вельми старанно. Але у такому великому, складному організмі, яким є наука, обмеженому колективу спеціалістів практично неможливо врахувати всю специфіку науки окремих спеціальностей то що. Єдиним шляхом проведення ефективної реорганізації науки є широке залучення до цих питань наукової громадськості.

Увага громадськості повинна бути звернена ще на один важливий системний елемент, без якого все вищесказане реалізувати неможливо. Ми констатуємо прогалини в кадровій політиці нашій науці. Безвідповідальний і непрофесійний підхід до призначення керівних кадрів може відразу перекреслити будь-які благі наміри. Давно настав час жорсткого конкурсного відбору. У нашій науці досить досвідчених управлінців і менеджерів, здатних звалити на себе важку ношу поточних проблем і майбутніх перетворень.

Згадаємо наших попередників, які не допускали випадкових людей до управління, а готували керівників, проводячи через різні наукові та адміністративні вертикалі, стажування та випробування. Це давало належні практичні результати. Настав час звернутися до думки науковців асоціацій і рад, наукових товариств та інших громадських об'єднань, що сприяють ефективним перетворенням і створення належної наукової вертикалі.

Але в організаційному плані у співпраці з науковою громадськістю треба спиратися на професійні наукові товариства. Саме вони традиційно займаються питаннями організації своїх наукових напрямків та спеціальностей. На їхній базі можна організувати професійні дискусії, підготувати найбільш плідні пропозиції. В той же усі наші організаційні державні структури практично ігнорують наукові товариства: не існує ради цих товариств, вони не представлені у адмінструктурах, з ними немає ніякого наукового зв’язку.

В останні роки зроблені деякі кроки у залученні науковців до організації науки. Але, ось, на прикладі створення Наукового комітету. Він був створений з науковців, але відразу втратив зв’язок з науковим установами, колективами, тим більше з науковими товариствами. Тобто в Україні з’явилась нова адмінструктура у науці.

Якщо ми з Вами не поміняємо наше ставлення до організації науки, ми її втратимо, не дивлячись на усі найкращі наші наміри. Втративши науку, ми втратимо вищу освіту, а значить -- інтелектуально-професійний рівень населення.

Для реалізації проекту залучення наукової громадськості до реорганізації науки, на наш погляд, необхідно:

1. Створити об’єднання наукових товариств України (ОНТУ).

2. Організувати при ОНТУ експертну раду.

3. Налагодити співпрацю з МОН, НАН та іншими структурами організації науки.

4. Забезпечити за участю ОНТУ розробку, редагування усіх проектів організації наукової діяльності в Україні.

Просимо усі наукові товариства, котрі підтримають наші пропозиції, направити відповідні листи до МОН з тим, щоб розпочати реалізацію нашого проекту.

Ми готові почати організаційну роботу по створенню об’єднання наукових товариств України. Просимо надсилати Ваші пропозиції за адресою prof.gozhenko@gmail.com

Ми повинні рухатись вперед – це є наш внесок у збереження та розвиток української науки.

Усі, кому не байдужа доля української науки, а отже і нашої держави, повинні зробити все для її розвитку, для нашої України.

Член-кор. НАНУ, академік НАМН України,

доктор медичних наук, професор І.М. Трахтенберг

Заслужений діяч науки та техніки України,

доктор медичних наук, професор А.І. Гоженко

Доктор медичних наук, професор І.А. Тарабан

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка